Перейти до головного вмісту

Україна кидає виклик геополітичним тенденціям, що сприяють Путіну: огляд аналітики

Фото: Генеральний штаб ЗСУ

Західні воєнні аналітики пишуть про складне геополітичне становище України, застосування ракетного озброєння, можливу протидію російській ядерній ескалації з боку США, стратегію росії на Чорному морі та її нову концепцію зовнішньої політики.

Старший радник Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) з питань геополітики Джон Рейн вважає, що зусилля президента Володимира Зеленського суперечать геополітичним тенденціям.

Весняний наступ України наштовхнувся на укріплену та сильно заміновану російську оборону. Подальша підтримка України в Європі та Сполучених Штатах стоїть під питанням, оскільки тривалість війни перевищує початкові очікування, напружуючи фінансові та військові ресурси. Санкції та ізоляція росії не послабили Путіна, і єдина серйозна загроза його позиціям йшла від Євгенія Прігожина, який мав ще радикальніший підхід до війни. Ліберальна еліта покинула росію зі своїми активами.

Ні Київ, ні Москва не бажають йти на компроміс. Очікується, що конфлікт буде тривалим і жорстоким. Результат може бути визначений не військовою силою, а геополітичними тенденціями, які сьогодні сприяють росії. Вони включають посилення зовнішньополітичних позицій менших і середніх держав, зростання націоналістичних і авторитарних тенденцій. 

Росія може отримати геополітичні здобутки просто нічого не роблячи, тоді як Україні потрібні реальні досягнення

Війна змінилася зі спротиву агресії до кампанії з повернення втрачених територій, але жодна зі сторін не може перехопити ініціативу. Наративи змінилися: рф звинуватила Захід в агресії, а обидві сторони не готові поступатися позиціями. Росія може отримати геополітичні здобутки просто нічого не роблячи, тоді як Україні потрібні реальні досягнення. 

Зміни в уряді та політиці в третіх країнах також вплинули на конфлікт. Деякі країни стали менш прихильні до України, тоді як інші, як-от Італія, продемонстрували сильну підтримку. Майбутні президентські вибори в США можуть внести невизначеність у геополітичний ландшафт. Війна в Україні йде всупереч геополітичним тенденціям. Багато країн сприймають її як частину більших проблем. 

Такі держави як Іран, Північна Корея тощо використовують війну, щоб покращити відносини з росією. НАТО і Європейський Союз перебувають у стресовій ситуації через розбіжності щодо підтримки України та її членства в організаціях. Відсутність єдиної позиції Заходу щодо кліматичних питань та зростання загрози від груп авторитарних країн додають геополітичної складності.

Зеленський кидає виклик не лише політиці окремих держав, але і геополітичним тенденціям, які сприяють Путіну та потенційно зводять війну до регіонального конфлікту. Україна має вести дипломатичну боротьбу разом із військовою кампанією та забезпечувати постійну міжнародну підтримку. Однак вікно для рішучих дій звужується в міру прискорення геополітичних змін.

Група дослідників IISS аналізує застосування росією та Україною балістичних і крилатих ракет у війні

Росія широко застосовувала крилаті ракети проти наземних цілей — військової і критичної інфраструктури України. Їх ефективність знизилася через погане цілевказання, обмежені запаси і діяльність наземної української ППО, хай і недостатньої щільності. 

Хоча цифри збиття ракет Україна завищує, її ППО верифіковано збиває певну кількість Х-101 і «Калібри». Крім них росіяни застосовують Х-555 з меншою дальністю і Х-55СМ, в яких ядерну боєголовку замінили на баласт і запускають для відволікання української ППО. Також використовують Х-22 і берегові протикорабельні комплекси К-300 «Бастіон», які призначені для ураження кораблів і продемонстрували невисоку точність проти наземних цілей.

На початку війни резерви ракет у росії були недостатніми 

Головними уроками, які росія може винести наразі, є те, що на початку війни її резерви ракет були недостатніми. Вона не змогла завдавати ударів по цілях повторно і в достатній кількості всупереч власній доктрині ракетної війни. Дозвукові ракети все вразливіші до наземної ППО, тому їх застосування варто доповнювати масованішими ударами дешевших дронів з надвеликою дальністю. Поряд із «Кинджалом» росія розробляє іншу гіперзвукову зброю для застосування зі стратегічних, дальніх і тактичних бомбардувальників. Проте, з огляду на складність розробки і виробництва гіперзвукових ракет, їх очевидно доповнюватимуть дозвуковими, а також дронами на зразок іранських «Шахед-131/136», виробництво яких росія локалізує. 

Основою для російських балістичних ударів по Україні стали ракети «Іскандер-М», які запускали принаймні три бригади з території росії і Білорусі. Попри те, що російська воєнна доктрина передбачає інтенсивне завдання ударів балістичними ракетами проти важливих військових, політичних та економічних цілей противника протягом обмеженого періоду часу, за п’ять перших місяців війни підтверджено лише 124 запуски «Іскандера». Це пояснюється тим, що росія сподівалася на швидку перемогу і не планувала витрачати запаси. Інтенсивність застосування балістичних ракет зросла, коли стало очевидно, що війна затягнеться. Але це не вирішило проблем повільного цілевказання, неякісної розвідки, а також українських активних і пасивних заходів із протидії.

Україна також застосовувала балістичні ракети «Точка-У» з дальністю 120 км. Хоча є підтвердження успішного їх використання проти російських цілей, зокрема десантного корабля «Саратов» у порту окупованого Бердянська, їх запаси обмежені. Також вони мають меншу точність порівняно з сучаснішими балістичними ракетами малої дальності. Тому Україна з травня 2022 року просить про передачу американських ракет ATACMS із дальністю до 300 км. Поки цього не сталось, українське КБ «Південне» працює над розробкою балістичної ракети «Грім-2». 

США вважають, що це передача Україні ATACMS може призвести до ескалації конфлікту

Захід дав Україні крилаті ракети, але поки не наважився на передачу балістичних. США вважають, що це може призвести до ескалації конфлікту, а також не хочуть спустошувати власні запаси ракет. Справжнім аргументом може бути те, що у разі передачі ATACMS Україні, росія може також звернутися до третіх країн за подібними ракетами, зокрема іранськими Fateh-110 і Zolfaghar. Через тиск міжнародної спільноти Іран не дав їй їх торік, хоча і планував. Але у жовтні 2023 року закінчується термін дії заборони на експорт іранських ракет від ООН, що потенційно може дозволити Ірану постачати росії балістичні ракети. Також рф може звернутись до Північної Кореї, яка має багато балістичних ракет малої дальності і спроможності їх виробляти.

Росія вдарила ракетою «Іскандер» по кафе в селі Гроза на Харківщині 5 жовтня. Загинули 59 людей. Фото: Reuters

Російсько-українська війна встановлює три основні тренди, які впливатимуть на режим нерозповсюдження ракетного озброєння у світі: 

  • зростання корисності недорогого високоточного далекобійного озброєння в уявленні поточних і майбутніх операторів; 
  • зниження ціни і підвищення ефективності ракет; 
  • посилення адаптивності й універсальності конструкцій ракет для можливості їх запуску із різних платформ і проти різних цілей на землі, морі та в повітрі.

Група аналітиків RAND Corporation моделюють можливу відповідь США на російські погрози ядерної ескалації

Після того, як вторгнення росії в Україну 2022 року пішло не за планом і з’явилася ймовірність, що рф зазнає поразки, на Заході з’явилися побоювання про можливе застосування Москвою ядерної зброї як акту відчаю чи для отримання стратегічної переваги.

Доктринальні документи передбачають, що росія може застосувати ЯЗ у відповідь на конвенційну агресію, яка ставить під сумнів її існування як держави. Війна в Україні, очевидно, не відповідає цьому критерію. Але доктринальні документи дають обмежене розуміння того, за яких умов російське керівництво може вирішити застосувати ЯЗ. Якщо таке рішення ухвалять, у розпорядженні рф є стратегічна ядерна зброя (найімовірніше ракети авіаційного базування Х-102), оперативно-стратегічна (ракети морського базування «Калібр» і повітряного Х-22 з ядерною боєголовкою) і оперативно-тактична (балістичні ракети малої дальності «Іскандер», ядерні бомби, артилерійські снаряди, міни і торпеди). З наявної невеликої кількості даних можна зробити висновок, що найімовірнішою ціллю міг би стати важливий об’єкт військової інфраструктури, а не населений пункт, із використанням ядерної боєголовки низької потужності.

Застосування росією ЯЗ наразі не є ймовірним, адже вона володіє значними конвенційними спроможностями і резервами, а Україна не загрожує її ключовим містам. Водночас, ми не розуміємо до кінця мислення Путіна в умовах високої символічної важливості України і загрози поразки на полі бою. Росія може спробувати застосувати ЯЗ для залякування і примушування до перемовин на її умовах, хоч цей гамбіт може й не спрацювати. У будь-якому випадку, США при плануванні політичних рішень не варто уникати аналізу такого сценарію. 

Ключовою передумовою стримування буде усвідомлення росією того, що ставки Штати радше оберуть ескалацію, ніж задоволення російських вимог

На основі теорії ігор можна зробити висновок, що ключовою передумовою стримування буде усвідомлення росією того, що ставки Штатів у війні в Україні настільки високі, що вони радше оберуть ескалацію, ніж задоволення російських вимог. 

Фокус з боку США у комунікації на загальних геополітичних наслідках російської агресії може забезпечувати стримування, запевнити союзників у регіоні і формувати політику Штатів і партнерів з підтримки України. Стримування також залежить від усвідомлення росією того, що її позиція після ескалації буде гіршою, ніж до. Однак, успіх цієї стратегії залежатиме від можливості переконати Путіна в тому, що ціна ескалації для США прийнятна з огляду на високі ставки у конфлікті. 

На сьогодні комунікація швидше дає росії зрозуміти, що США прагнуть уникнути ядерної ескалації за будь-яку ціну. Змінити це уявлення буде важко. Зміну риторики рф може сприйняти як блеф. 

Аналітик Німецького інституту оборонних і стратегічних досліджень Тобіас Коллаковскі для Journal of Slavic Military Studies описав російську геостратегію у Чорноморському регіоні

Росія значно посилила свої позиції на Чорному морі з початку ХХІ століття за допомогою ряду дипломатичних та воєнних зусиль — домовилася з Україною про розгляд Азовського моря як внутрішньої водойми двох держав, розбудувала порт Новоросійськ, запобігла вступу Грузії в НАТО, нейтралізувала грузинську військово-морську базу в Поті, анексувала Крим, розбудувала морські бази в Севастополі, Феодосії, на Донузлаві. Але це домінування неповне без північного узбережжя моря, яке перебуває під контролем України, особливо з огляду на розробку нею протикорабельних ракет «Нептун» з дальністю ураження до 300 км, що давало б змогу Києву заборонити доступ до Азовського моря і північно-західної частини акваторії Чорного.

Хоча покращення російського геостратегічного становища на морі не було ключовою мотивацією для повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, але воно було одним із головних завдань воєнної операції. Адже наступ із Криму мав дві головні осі — на схід для встановлення контролю над Азовським узбережжям і на захід — в напрямку Херсона, Миколаєва й Одеси. Захоплення Азовського узбережжя стало чи не єдиним значним успіхом росії на початку війни. Наступ на інших ділянках Україна зупинила, а згодом відкинула російські війська. 

На морі війна пішла не за планом

На морі війна теж пішла не за планом. Після невдалого сухопутного наступу на Миколаїв, росія відмовилася від ідеї морського десанту для захоплення Одеси. 

Нездатність рф захопити чорноморське узбережжя України на ранніх етапах війни мало значні геостратегічні наслідки. Україна зберегла стратегічну позицію для проведення операцій у Чорному морі, що має вирішальне значення для її оборони. Ця територія також була життєво важливою для сухопутних комунікацій України. Крім того, успіх росії в цьому регіоні міг перекрити доступ України до чорноморських комерційних портів, фактично закривши вихід до моря для всієї країни та погіршивши стан її і так ослабленої економіки. 

Дії росії вже порушили морський суверенітет України та свободу судноплавства, а після початку повномасштабної війни морська блокада серйозно вплинула на її економіку, яка значною мірою залежала від морського експорту. 

Запекла боротьба за острів Зміїний підкреслює важливість контролю України над Чорним морем. Якби росія встановила контроль за рештою чорноморського узбережжя, Київ втратив би порти та експортні хаби, а також статус регіонального морського конкурента. Це дозволило б росії домінувати в Чорному морі. Так як рф не вдалося досягти цієї мети, Україна зберегла здатність розгортати засоби ураження на морі, включаючи протикорабельні крилаті ракети та морські безпілотники. 

Вторгнення рф в Україну мало на меті посилити її військово-морську потужність і перевагу, але конфлікт приніс неочікувані геостратегічні втрати

Контроль над українським чорноморським узбережжям має вирішальне значення для росії в контексті протидії морському та береговому базуванню НАТО в Чорному морі. Хоча вторгнення рф в Україну мало на меті посилити її військово-морську потужність і перевагу, конфлікт приніс неочікувані геостратегічні втрати. Обмеження Туреччини на використання її проток ускладнили операції російського флоту. Відволікання російських ресурсів у результаті війни дозволило іншим державам досягти стратегічних успіхів, наприклад, Азербайджану в регіоні Нагірного Карабаху. 

Триваюче поглинання ресурсів в Україні може погіршити військово-морську присутність Москви та її геостратегічні позиції в Середземноморському регіоні, підриваючи минулі інвестиції та зусилля зі зміцнення відносин. Але, якщо майбутній хід наземних операцій в Україні дасть шанс на успіх, росія, ймовірно, знову спробує взяти під контроль останню ділянку українського узбережжя в Чорному морі.

Аналітик Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Елізабет Б’юкенен пише про нову російську концепцію зовнішньої політики

У своїй Концепції зовнішньої політики на 2023 рік (КЗП23) росія окреслила значні зміни, сигналізуючи про відхід від попередніх спроб співпраці з Заходом. 

У документі рф робить наголос на «цивілізаційному підході» та ідеї про те, що росія несе унікальну відповідальність за встановлення багатополярного світового порядку. КПЗ23 підкреслює важливість морського простору, особливо Світового океану, для досягнення цієї мети. 

Примітно, що підхід росії до Світового океану змінився, вона зайняла агресивнішу позицію щодо захисту своїх суверенних прав у морській сфері. Арктика також залишається пріоритетом для Москви, але зусилля міжнародної співпраці в регіоні зменшилися через її дії в Україні. КПЗ23 применшує співпрацю в Арктичній раді та наголошує на достатності Конвенції ООН з морського права для регулювання арктичних справ. 

Росія робить акцент на партнерстві з Індією та Китаєм

Щодо зовнішньої політики росія у Концепції робить акцент на партнерстві з Індією та Китаєм, розглядаючи їх як «дружні суверенні глобальні центри сили». У документі рф наголошує на взаємній співпраці з Китаєм, зокрема у військових навчаннях. КПЗ23 також згадує китайську ініціативу «Один пояс, один шлях» і підвищує статус Індії як «особливо привілейованого стратегічного партнера». 

Змінився підхід до Азіатсько-Тихоокеанського регіону. КПЗ23 наголошує на ширшому міжнародному співробітництві та критикує зусилля, спрямовані на створення розколів у регіоні, такі як QUAD (стратегічний діалог між Австралією, Індією, США та Японією з проблем безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні. — ред.) та AUKUS (тристоронній оборонний пакт між Австралією, Великою Британією і США. — ред.). Африку згадують у контексті звинувачення деяких розвинених держав у «неоколоніальній політиці», що є відходом від попереднього формулювання про «виклики глобалізації». 

У відносинах з Європою росія, схоже, пом’якшила амбіції, шукаючи «нову модель співіснування», а не інтенсивну співпрацю. Документ малює холоднішу картину відносин рф зі Сполученими Штатами, зосереджуючись на підтримці стратегічного паритету та мирному співіснуванні, а не на побудові взаємовигідних відносин. Ця зміна свідчить про дедалі більшу віддаленість росії від Заходу після повномасштабного вторгнення в Україну та більшу стратегічну значимість, яку вона надає Світовому океану. КПЗ23 позиціонує його як центральний інструмент для просування стратегічних інтересів росії та узгоджується з її залученням до китайської ініціативи «Один пояс, один шлях». Однак результати цих амбіційних планів залишаються невизначеними.

Творимо історію разом! ПІДТРИМАйТе БФ “ПОВЕРНИСЬ ЖИВИМ”

ПІДТРИМАТИ